Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница

Джон Дуглас зустрів їх на ґанку й провів до вітальні, де у великому кріслі вже зручно вмостилася його мати.

Енн уявляла пані Дуглас високою й сухорлявою, бо та-кий був її син. Натомість юна виявилася низенькою жінкою із ніжно-рожевими щічками, лагідними синіми очима й дитя-чим ротиком. Убрана в гарну шовкову чорну сукню, пошиту за останньою модою, із пухнастою білою шаллю на плечах та в вишуканім мереживнім чіпці на білосніжних косах, юна могла би бути взірцем для портрета лялькової бабусі.

- Нарешті, люба Джанет, - привітно мовила юна. - Я та-ка рада знову вас бачити, - із цими словами пані Дуглас під Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница-ставила сює гарненьке личко для поцілунку. - А це наша но-ва вчителька? Дуже приємно. Мій син так вас нахвалює, аж я ревнувати почала, а Джанет, певне, віддавна вже ревнує.

Бідолашна Джанет уся зашарілася, а Енн у відповідь проказала щось доречне й чемне. Усі посідали й поточилася млява розмова. То була тяжка праця, навіть для Енн, бо ж ніхто, здавалося, не почувався просто, затишно й невимушено, окрім старої пані Дуглас, яку балачка ючевидь нітрохи не обтяжувала. Вона всадовила Джанет поруч із собою і час від часу гладила її руку. Джанет, силувано всміхаючись, мучилася у своєму страхітливому вбранні, Джон Дуглас сидів із Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница понурим лицем.

За столом пані Дуглас люб’язно попросила Джанет розливати чай. Джанет узялася ще густішим рум’янцем, але підкорилася. Ось як Енн описувала те чаювання в листі до Стелли:

«На столі був холодний язик, курка, суничне варен-ня, лимонний пиріг, тістечка, шоколадний торт, печиво з родзинками, фунтовий і фруктовий пиріг та ще різні ласощі, - поміж яких, здається, карамельний торт. І коли я вже з’їла вдвічі більше, ніж це для мене корисно, пані Дуглас зітхнула й поскаржилася, що, очевидячки, їй таки геть немає чим утішити мій апетит.

- Певне, опісля кухні любої Джанет ви й не глянете Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница на жодні інші страви, - лагідно мовила вона. - 3 нею ніхто у Веллі Роуд і змагатися не наважиться. Візьміть іще пирога, панно Ширлі, ви ж геть нічого не їли.

Стелло, я з’їла порцію язика, добрячий шмат курки, три бісквітних тістечка, велику розетку варення, шма-ток пирога, тістечко із кремом і цілий кавалок шоколадного торта!»

Опісля чаювання пані Дуглас приязно всміхнулася й звеліла Джону повести «любу Джанет» у сад і зрізати для неї кілька троянд.

- А панна Ширлі розважить мене, доки ви прогуляєтеся, так? - безтурботно додала вона й зітхаючи, знов умостилася в кріслі. - Я дуже немічна стара жінка, панно Ширлі. Так тяжко Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница мучуся вже понад двадцять років. Двадцять довгих, виснажливих років я поволі вмираю!



- Як це жахливо! - мовила Енн, намагаючись висловити співчуття, та почуваючись натомість справдешньою дурепою.

- Стільки ночей було, коли всі думали, що до світанку я не дотягну, - поважно вела далі пані Дуглас. - Ніхто не знає, що я пережила, - ніхто, лише я сама. Та вже недовго лишилося. Скоро кінець моєму гіркому паломництву на цім світі, панно Ширлі. І яка ж то мені втіха - думати, як Джон приведе в дім таку добру жінку, що доглядатиме його, коли не стане матері, - велика, велика втіха, панно Ширлі.

- Джанет - дуже мила жінка, - тепло відказала Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница на те Енн.

- Дуже мила. Чудовий характер, - кивнула пані Ду-глас. - І вправна господиня - я така ніколи не була. Здоров’я не давало, панно Ширлі. Я вдячна, що Джон зробив такий мудрий вибір. Вірю й сподіваюся, що він буде щасливий. Він мій єдиний син, панно Ширлі, і всім серцем я бажаю йому щастя.

- Так, авжеж, - відповіла Енн ні в сих, ні в тих. Уперше в житті вона почувалася так ніяково - іще й сама не могла збагнути, чому. Здавалося, їй зовсім немає чого відповісти цій приязній, усміхненій, добросердій старенькій, котра так пестливо гладила її руку.

- Якнайшвидше приходьте до мене знову, люба Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница Джа-нет, - з любов’ю проказала пані Дуглас, коли гості підвели-ся. - Ви так рідко в нас буваєте. Та невдовзі, надіюся, Джон приведе вас сюди, і ви залишитеся тут назавжди.

Енн, яка в цю мить ненароком глянула на Джона Дугла-са, здригнулася від пекучого жаху. Він нагадував катова-ного, що корчиться на дибі, котру його мучителі обертають так, аж терпіти біль стає геть неможливо. Вона подумала, що він, напевне, хворий, і квапливо вивела з кімнати роз- червонілу Джанет.

- Пані Дуглас - страшенно чарівна жінка, правда? - мовила Джанет, ідучи вулицею разом з Енн.

- Угу, - неуважно відказала Енн, міркуючи, чому в Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница Джона Дугласа був такий вигляд.

- Вона так тяжко мучиться, - співчутливо вела далі Джанет. - У неї бувають жахливі, болючі напади. Джон дуже непокоїться. Боїться лишати матір удома саму - рап-том її знову здолає напад, а поруч не виявиться нікого, окрім служниці.

«ВІН УСЕ ХОДИВ І ХОДИВ»

Три дні потому Енн, повернувшись зі школи, застала Джанет у сльозах. Проте сльози й Джанет - це здавалося таким несумісним, що Енн замалим не злякалася.

- Що з вами? - стривожено вигукнула вона.

- Мені... мені сьогодні виповнилося сорок, - схлипнула Джанет.

- Але вчора вам було майже стільки ж, і ви не плака-ли, - тамуючи усмішку, спробувала втішити її Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница Енн.

- Так... але, - задихано відповіла Джанет, - Джон Ду-глас не просить моєї руки!

- О... він попросить, - розгубилася Енн, - ви тільки дайте йому час.

- Час! - зі щонайглибшою зневагою відказала Джанет. - Скільки ще часу йому потрібно? Він мав двадцять років!

- То Джон Дуглас упадає за вами вже двадцять років?

- Так. І жодного разу й не заїкнувся про шлюб. І тепер я вже не вірю, що колись він мені освідчиться. Я не казала про це нікому зі смертних, але нині відчуваю, що мушу розповісти - інакше я збожеволію. Джон Дуглас почав ходити за мною двадцять років тому, ще коли жива була моя мати. Ходив Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница і ходив, аж я почала в’язати ковдри і все таке, та він ані разу й словечка не сказав мені про шлюб - лиш усе ходив і ходив. Я нічого не могла вдіяти. Моя мати померла, коли ми отак проходили вісім років. Я думала, тепер він нарешті попросить моєї руки - коли побачить, що я лишилася сама в цілім світі. Він був чуйний і дбайливий, і робив для мене все, що міг - але не освідчився. Отак воно відтоді й

тривало. Люди винуватять мене в цьому - кажуть, я не ви-ходжу за нього, бо в нього хвора мати, а я не хочу Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница обтяжу-вати себе доглядом за нею. Але я щаслива була б доглядати Джонову матір! Та хай собі кажуть. Хай краще винуватять мене, ніж жаліють! Де так принизливо - що Джон досі мені не освідчився. Але чому ж, чому?! Якби я тільки знала причину, - здається, тоді й змиритися було б не так важко.

- Можливо, його мати просто не хоче, щоб він одружувався з будь-ким? - припустила Енн.

- Ні. Вона ввесь час мені повторює, як хоче, щоб Джон одружився, перш ніж настане її смертна година. І йому завжди натякає - та ви й самі чули. Я думала, крізь землю западуся.

- Я не розумію, - безпорадно мовила Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница Енн. Вона пригадала Людовіка Спіда. Але випадки були нерівнозначні: Джон Дуглас був чоловіком геть іншого типу, аніж Людовік. - Ви мусите виявити рішучість, - несхитно заявила дівчина. - Чому ви ще віддавна не прогнали його?

- Не змогла, - пролебеділа нещасна Джанет. - Бачте, Енн, я завжди страшенно кохала Джона. Ходив би він за мною чи ні, я все одно ніколи не хотіла б вийти за жодного іншого.

- Але тоді він мусив би поставити питання руба, як належить чоловікові, - не вгавала Енн.

Джанет похитала головою.

- Ні... боюся, ні. І намагатися страшно було - раптом він вирішив би, що не потрібен мені, та й пішов би геть Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница. Мабуть, я слабкодуха, але такі в мене почуття. І я нічого не можу із цим удіяти.

- Можете, Джанет. Іще не пізно. Будьте відважні. Дайте йому зрозуміти, що більше не терпітимете цих вагань. Я буду поряд і підтримаю вас.

- Не знаю, - безнадійно проказала Джанет. - Не знаю, чи колись мені стане впевненості. Усе це так довго триває. Але я подумаю.

Енн відчула, що розчарувалася в Джоні Дугласі. Він так їй сподобався; вона й уявити не могла, що цей пан виявиться одним із тих безсердечних чоловіків, здатних упродовж двадцяти років бавитися з почуттями жінки. Звісно, його слід було провчити; Енн мстиво подумала Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница, як утішить її це видовище. Отож, наступного вечора, ладнаючись на молитовне зібрання, вона дуже зраділа, коли Джанет повідомила їй, що сьогодні нарешті «буде рішуча».

- Я покажу Джонові Дугласу, що більше не дозволю нехтувати мною.

- Саме так, - виразно підтвердила Енн.

По закінченні молитовного зібрання Джон Дуглас підій-шов до Джанет зі звичним своїм проханням. Джанет була налякана, проте несхитна.

- Ні, дякую, - холодно відказала вона. - Я й сама зна-йду шлях додому. І це не дивно, зважаючи на те, що я ходжу ним уже сорок років. Тож не турбуйтеся, пане Дуглас.

Енн глянула на Джона Дугласа, і в Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница яскравім місячнім сяйві знову побачила останній оберт диби. Не зронивши ані слова, він відвернувся й подався геть.

- Стійте! Стійте! - безтямно гукнула вслід йому Енн, геть не зважаючи на приголомшених свідків цієї сцени. - Пане Дуглас, не йдіть! Поверніться!

Джон Дуглас зупинився, та не повернувся. Енн підлетіла до нього, схопила його попід руку й потягла назад до Джанет.

- Поверніться, - благала вона. - Це помилка, пане Ду-глас, то все я винна. Я змусила Джанет. Вона не хотіла від-мовляти вам... але тепер усе добре, правда, Джанет?

Джанет мовчки узяла Джона попід руку й пішла. Енн кволо пленталася за ними й прослизнула в дім Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница через кухонні двері.

- Добряче ж ви мене підтримали, - ущипливо проказала Джанет.

- Я не могла нічого вдіяти, Джанет, - мовила Енн із каяттям. - У мене було відчуття, що на моїх очах коїться вбивство. Я мусила побігти за ним.

- Я така рада, що ви це зробили. Коли я побачила, як Джон іде тим шляхом... то було так, наче з ним із мого жит-тя йшло геть усе щастя й радість. Де жахливо... жахливо.

- Він не поцікавився, чому ви так зробили? - запитала Енн.

- Ні. Ані словечка про це не зронив, - понуро відказала Джанет.

ДЖОН ДУГЛАС НАРЕШТІ ОСВІДЧУЄТЬСЯ

Енн мала ще яке-не-яке Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница сподівання, що відтепер у сто-сунках Джанет і Джона Дугласа надійдуть зміни. Та все тривало, як зазвичай. Джон Дуглас приходив у гості, їздив із Джанет на прогулянки, проводжав її додому з молитовних зібрань - так само, як робив усі минулі двадцять років і як, вочевидь, збирався робити й наступні двадцять. Тим часом літо спливало; Енн проводила уроки в школі, писала листи й потроху вчилася сама. Її прогулянки до школи й назад були дуже приємні. Вона завжди ходила стежкою через болото. Це була дуже гарна місцина: багнистий грузький ґрунт, зелений від смарагдових моховитих купин, сріблястий вит-кий потічок і прямі горді ялини Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница з лапами, порослими сіро- зеленим мохом, та корінням, укритим найрізноманітнішими лісовими красотами.

А попри те, життя у Веллі Роуд здавалося Енн дещо од-номанітним. Хоча стався з нею там і кумедний епізод.

Якщо не брати до уваги рідкісних зустрічей на вулиці, вона майже не бачила довготелесого Семюеля із чуприною, мов солома, і льодяниками, відколи той приходив до будин-ку Джанет. Проте якось, теплого серпневого надвечір’я, він завітав знову, урочисто всівшись на дерев’яній лавці коло ґанку. Був у звичнім своїм робочім вбранні: полатаних шта-нях, цупкій блакитній сорочці, протертій на ліктях, і по-шарпанім брилі. Не зводячи Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница з Енн урочистого погляду він невпинно жував соломинку. Енн зітхнула, відклала книжку

й узялася до вишивання. Про щось розмовляти із Семом їй геть не випадало.

Після тривалої мовчанки Сем зненацька заговорив.

- Поїду звідсіля, - уривчасто мовив він, махаючи соломинкою у бік сусідської ферми.

- Он як? - чемно відказала Енн.

- Еге.

- А куди поїдете?

- Думав собі власну господарку влаштувати. І хата добра є в Міллерсвілі. Та коли винаймати її, то треба жінки.

- Так, мабуть, - непевним тоном відказала Енн.

Запала нова довга мовчанка. Урешті-решт Сем знову витяг із рота соломинку й мовив:

- Я вас міг би взяти.

- Щ-що-о-о?! - видихнула Енн Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница.

- Підете за мене?

- Тобто... заміж? - кволо запитала сердешна Енн.

- Еге.

- Та я з вами ледь знайома! - роздратовано вигукнула мовила Енн.

- То побрались би й познайомилися, - відповів Сем.

Енн зібрала рештки власної гідності.

- Авжеж, я ніколи за вас не вийду, - зверхньо кинула дівчина.

- А чого так, жених з мене нівроку, - спробував пере-конати її Сем. - До праці я беручкий, і грошенята в банку є.

- Більше не говоріть про це зі мною! Як вам таке на думку спало? - мовила Енн; гнів її поступався місцем гумору. Усе це було так безглуздо.

- Ви дівчина гарна, і ходите проворненько, - відповів Сем. - Мені ледачої не Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница треба. Подумайте. Бо я ще не роз-думав. Але піду. Корів доїти треба.

Ілюзії Енн щодо любовних освідчень були так тяжко понівечені впродовж останніх років, що від них майже геть нічого не лишилося. Отож увечері вона могла вдосталь посміятися з бідолахи Сема. Вони із Джанет завзято передражнювали його й без жодних докорів сумління реготали з того, як він надумався до Енн клинці підбивати.

Якось по обіді, коли перебування Енн у Веллі Роуд до-бігало кінця, в Узбіччя по Джанет у гарячковім поспіху за-їхав Алек Райт.

- Вас негайно кличуть до Дугласів, - мовив він. - Зда-ється, стара пані Дуглас таки Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница насправді вирішила вмерти, після того, як двадцять років прикидалася.

Джанет метнулася по капелюха. Енн поцікавилася, чи пані Дуглас погіршало.

- їй зовсім не так зле, як бувало раніше, - серйозно відповів Алек, - і ось чому я вважаю, що кепські її справи. Досі вона завжди верещала й гасала по всьому будинку, а тепер лежить і нишкне. А коли стара пані Дуглас нишкне, то вже напевне погано.

- Ви не любите старої пані Дуглас? - здивувалася Енн.

- Кішка добра, коли то кішка, і геть лиха, коли то жін-ка, - загадково відказав Алек.

Джанет повернулася додому в сутінках.

- Пані Дуглас померла, - скрушно проказала вона. - Померла невдовзі після того, як Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница я прийшла туди. І лиш єди-ний раз заговорила до мене. Сказала: «Надіюся, тепер ви із Джоном поберетеся». Мені аж серце стислося, Енн! Поду-майте: рідна мати вважала, що я не виходжу за її сина через неї! І я нічого не могла сказати - там були всі сусідки. Як добре, що Джон цього не чув.

І Джанет гірко розридалася. Енн заварила їй чашку міц-ного імбирного чаю. Та хоча згодом вона виявила, що замість імбиру поклала білий перець, Джанет була в такім відчаї, що нічого не помітила.

Увечері після похорону Енн і Джанет сиділи на ґанку біля вхідних дверей проти Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница заходу сонця. Вітер ладнався спати у верхівках сосон, і з північного боку в небі палахко-тіли й згасали вогненні блискавиці. Джанет у своїй потворній жалобній сукні виглядала жахливо - її обличчя було червоне й підпухле від сліз. Говорили мало, бо ж вона мляво опиралася будь-яким спробам Енн хоч якось її заспокоїти й вочевидь налаштувалася бути нещасною.

Раптом клацнув засув хвіртки, і до саду увійшов Джон Дуглас. Він рушив до них просто через клумбу з геранню. Джанет підвелася - а слідом за нею й Енн. Вона була ви-сокою дівчиною і вбрана була в білу сукню, проте Джон Дуглас її Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница не бачив.

- Джанет, - мовив він, - ти вийдеш за мене заміж?

Слова ці вихопилися в нього так, мовби він хотів сказати

їх ось уже двадцять років, і тепер вони мусили прозвучати перш, ніж будь-які інші.

Обличчя Джанет не могло почервоніти густіше, аніж то вже сталося з ним від плачу, отож усе взялося негарними багряними плямами.

- Чому ти не освідчився раніше? - поволі запитала вона.

- Я не міг. Вона мене змусила... мати змусила мене дати слово, що я цього не робитиму. Дев’ятнадцять років тому в неї стався жахливий напад. Ми боялися, що вона його не переживе. Вона благала мене Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница присягнути, що я не освідчуся тобі, доки вона жива. Я не хотів обіцяти, хоч ми всі й думали, що довго вона не протягне - лікар давав їй щонайбільше півроку. Але мати благала на колінах, змучена й хвора. Я мусив пообіцяти.

- Що вона мала проти мене? - вигукнула Джанет.

- Нічого... зовсім нічого. Просто не хотіла іншої жінки - жодної іншої жінки в домі, поки вона жива. Вона сказала, що коли я не присягну, вона помре негайно, і я буду її вбив-цею. І я присягнув. І відтоді вона змушувала мене триматися обіцянки, хоч тепер уже я на колінах благав її звільнити мене від неї.

- Чому ти Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница не розповів мені? - здушено запитала Джа-нет. - Якби ж я тільки знала. Чому ти не розповів?

- Вона змусила мене присягнутися, що я нікому не скажу, - хрипко мовив Джон. - Змусила поклястися на Біблії; але, Джанет, я ніколи не зробив би цього, якби тільки знав,

що все триватиме так довго. Джанет, ти не уявляєш, що я пережив за ці дев’ятнадцять років. Я знаю, що й ти через мене страждала, але тепер ти нарешті вийдеш за мене, правда, Джанет? Адже ти вийдеш за мене, Джанет? Я прийшов одразу, як зміг, щоб освідчитися тобі.

У цю мить приголомшена Енн Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница отямилася й збагнула, що їй тут не місце. Вона прослизнула в дім, і лише наступного ранку Джанет розповіла їй решту історії.

- Яка жорстока, безсердечна, брехлива жінка! - обурено скрикнула Енн.

- Ні... вона мертва, - урочисто відказала Джанет. - Якби вона була жива... та вона померла. І не слід нам гово-рити про неї погано. Нарешті я щаслива, Енн. І я зовсім не відмовилася б чекати так довго, якби тільки знала причину.

- Коли ви одружитеся?

- Наступного місяця. Весілля, звісно, буде дуже скромне. Та люди, мабуть, набалакаються. Скажуть, буцім я миттю загарбала Джона, щойно його бідолашна мати перестала бути мені на заваді. Джон хотів розповісти їм правду Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница, та я сказала: «Ні. Це твоя мати, і ми збережемо таємницю, щоб не осквернити її пам’яті. Тепер, коли я сама знаю правду, мені байдуже, що скажуть інші. Це вже не має значення. Хай усе буде поховано разом з нею» - отак я сказала. І, здається, вмовила його.

- Я ніколи не змогла б так усе пробачити, як ви, - сердито проказала Енн.

- Ви будете по-іншому дивитися на речі, коли доживете до моїх літ, - примирливо відповіла Джанет. - 3 віком ми вчимося пробачати. І в сорок це виявляється значно легше, ніж здавалося у двадцять.

ОСТАННІЙ НАВЧАЛЬНИЙ РІК У РЕДМОНДІ РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ

- І ось ми всі Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница знову тут, розкішно засмаглі, готові з радістю, мов той герой, свою дорогу пробігати, - мовила Філ, усівшись на валізі й щасливо зітхаючи. - Хіба ж не весело знову бачити милий Дім Патті... і тітоньку... і котів? Смалько, здається, втратив іще клапоть вуха?

- Він був би найкращим котом у світі навіть зовсім без вух, - озвалася вірна Енн, коло ніг якої ошаліло крутився Смалько.

- А ви не раді знову бачити нас, тітонько? - запитала Філ.

- Рада. Але волію, щоб ви спершу все прибрали, - благально мовила тітонька Джеймсіна, оглядаючи незліченні валізи й коробки, якими заставили вітальню четверо веселих, балакучих, сміхотливих дівчат. - А поговорити Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница можна й потім. Спершу праця, тоді забава - таке я мала гасло, коли була молодою.

- Тітонько, наше покоління всього-на-всього змінило це гасло на протилежне. Ми кажемо: спершу повеселися, а тоді вже йди гарувати. Бо свою роботу можна виконати значно краще, коли перед тим як слід розважитися.

- Якщо ти збираєшся заміж за пастора, - відповіла ті-тонька Джеймсіна, підхоплюючи Джозефа та своє в’язання й скоряючись неминучому з тією чарівливою смиренністю, що робила її справдешньою королевою між усіма матронами, - то мусиш відмовитися від таких висловів як «гарувати».

- Чому? - простогнала Філ. - Чому всі вважають, що дружина пастора мусить виголошувати лише солодкаві ма-нірності Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница? Я так не хочу. На Паттерсон-стріт усі вживають жаргон - метафоричну мову, - і коли я не розмовлятиму так само, вони скажуть, що я нестерпно зарозуміла й горда.

- Ти вже розповіла батькам? - запитала Прісцилла, годуючи кицьку Сару ласощами зі свого кошика.

Філ кивнула.

- І що вони сказали на те?

- Мама лютувала, звісно. Але я була непохитна, мов скеля, - я, Філіппа Гордон, котра досі не мала певності щодо жодного свого рішення. Тато був спокійніший. Його батько теж був пастором, тож до священиків він прихильний. Коли мама заспокоїлася, я привела Джо у Маунт Холлі, і вони обоє полюбили його. І Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница все одно мама в кожній розмові на-тякала йому на те, які великі надії вона покладала на мене. Жахливо. Ох, дівчата, мій канікулярний шлях зовсім не був усипаний трояндами. Та зрештою я перемогла, і в мене є Джо. Все інше не має значення.

- Для тебе, - загадково мовила тітонька Джеймсіна.

- І для Джо теж, - заперечила Філ. - Чому ви досі його жалієте? Я вважаю, що йому слід позаздрити. У моїй особі він отримає розум, дивовижну вроду й золоте серце.

- Ну, ми знаємо, як ставитися до твоїх слів, - поблаж-ливо зронила тітонька Джеймсіна. - Сподіваюся, із чужими ти так не говориш. Що вони Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница можуть подумати?

- І знати не хочу, що вони подумають. Не хочу бачити себе очима інших. Від цього мені напевне майже весь час було б незручно. І я не вірю, що й Берне у тій своїй молитві був щирий .

- Так, певно, ми всі іноді просимо в молитвах того, чого - якщо тільки відверто зізнатися самим собі - насправді зовсім не хочемо, - просто відказала тітонька Джеймсіна. - Я помічала, що такі молитви - не велика рідкість. Я сама колись просила змоги пробачити одній людині, та потім збагнула, що насправді не хотіла їй пробачати. Коли ж я зрештою щиро цього захотіла, то пробачила їй, навіть Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница не молячись про це.

- Я не вірю, що ви були здатні довго не пробачати, - мовила Стелла.

- Була. Але тримати образи на людей здається такою марною справою, коли постарієш.

- Це дещо мені нагадало, - утрутилася Енн і переповіла історію Джона та Джанет.

- А тепер розкажи нам про ту романтичну сцену, на яку ти так загадково натякала в листі, - мовила Філ.

І Енн виразно розіграла сцену Семюелевого освідчення. Дівчата аж вищали від сміху, усміхалася й тітонька Джейм-сіна.

- Негоже глузувати з кавалера, - суворо мовила вона; утім, одразу й незворушно додала: - Хоч я сама завжди так робила.

- Розкажіть нам про ваших кавалерів, тітонько, - по-просила Філ Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница. - У вас, напевне, багато їх було.

- Не лише було, - відказала тітонька Джеймсіна, - у мене й зараз вони є. У моєму селі живуть три старих удівці, що вже віддавна ніжно на мене поглядають. Не думайте, дітки, що кохання - це тільки ваша справа.

- Удівці й ніжні погляди - це так неромантично звучить, тітонько.

- Звісно, та й молодь не завжди романтична. Принаймні якщо казати про деяких кавалерів моєї юності. Сердешні хлопці - як безжально я тоді глузувала з них! Був такий Джим Елвуд - завжди мов сновида, нічого не тямив, що діється довкола нього. Він збагнув, що я відмовила йому лише за рік Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница потому, як я це зробила. Потім він одружився, і якось надвечір їхав із жінкою із церкви, а юна раптом випала із саней - то він і цього не помітив. Ще був Ден Вінстон. Знав геть усе - що діється в цьому світі, і що напевне чекатиме нас у прийдешньому. Він міг дати відповідь на будь-яке запитання, навіть на те, коли настане Судний День. Мільтон Едвардс був гарний хлопець, і мені подобався, та за нього я не вийшла. По-перше, йому завжди був потрібен тиждень на те, щоб зрозуміти жарт, а по-друге, він так і не освідчився. Горацій Рів Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница був найцікавіший з усіх моїх кавалерів. Та коли він щось розповідав, то оздоблював свою історію такою незліченною кількістю деталей, що годі було зрозуміти, бреше він чи просто має надто багату уяву.

- А решта кавалерів, тітонько?

- Ідіть і розкладайте речі, - мовила тітонька Джеймсі- на, неуважно махаючи дівчатам рукою, в якій тримала не в’язальну спицю, а Джозефа. - Решта були надто гідними юнаками, щоб із них насміхатися. Я шануватиму їхню пам’ять. Енн, у твоїй кімнаті - коробка із квітами. Її доста-вили годину тому.

Минув тиждень і дівчата з Дому Патті рішуче взялися за втомливе, часом і нудне навчання, оскільки то був їхній Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница останній рік у Редмонді і слід було наполегливо боротися за почесні відзнаки. Енн присвячувала всю увагу англійській мові й літературі, Прісцилла скніла над класичними мовами, Філ поринула в математику. Часом вони втомлювалися, часом зневірювалися, часом жодні відзнаки не здавалися їм вартими таких зусиль. Одного дощового листопадового ве-чора в цім похмурім настрої Стелла зайшла до блакитної кімнатки, де на підлозі в колі світла від лампи сиділа Енн, а довкола неї росли кучугури зіжмаканих рукописів.

- Що це ти робиш?

- Перечитую старі оповідання часів нашого літературного клубу. Я мусила знайти собі розвагу й забуття, бо сиділа над книжками, доки світ не здався Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница мені нестерпно смутним. Тоді прийшла сюди й повитягала ці оповідання. Вони так просякнуті трагедіями та слізьми, що аж смішно стає.

- Я сама нині смутна й розчарована, - заявила Стелла, впавши на канапу. - Усе здається марним. Навіть думки в мене старі - про все це я вже колись міркувала. Для чого ж тоді жити, Енн?

- Люба, це просто перевтома й погода. Такий дощовий вечір після цілого дня нудної зубрячки не виснажив би хіба що Марка Теплі . Ти ж знаєш, що жити варто.

- Так, напевне. Але зараз я не можу себе в цім переконати.

- Подумай про всіх тих шляхетних, великих Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница людей, що жили й працювали до нас, - замріяно промовила Енн. - Хіба не варто прийти після них і успадкувати те, що вони здобули й чого нас навчили? Хіба не варто знати, що й ми можемо розділити їхні прагнення? А всі ті великі люди, що прийдуть після нас? Хіба не варто попрацювати, прокласти їм шлях і полегшити бодай один-єдиний крок?

- Розумом я згодна з тобою, Енн. Та з душі не йдуть морок і відчай. У такі дощові вечори я завжди почувалася ніякою й розбитою.

- А я часом люблю нічний дощ. Люблю згорнутися під ковдрою й слухати, як він стукає по даху та шурхоче Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница між сосон.

- Добре, коли він стукає тільки по даху, - відповіла Стелла. - Але так не завжди буває. Минулого літа я про-вела одну страхітливу ніч у старому фермерському будинку. А там протікав дах, і дощ стукотів просто по моєму ліжку. То було зовсім не поетично. Я мусила глупої ночі вставати і з величезним зусиллям пересувати ліжко на інше місце - а то було одне з тих міцних старезних ліжок, що важать замалим не цілу тонну. А потім усю ніч оте «кап-кап, кап- кап», - доки від нервів моїх геть нічого не лишилося. Ти не уявляєш, що це за моторошний звук Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница, коли серед ночі на підлогу хлюпається велетенська дощова крапля. Так, наче привид крадеться потемки. Чого ти так смієшся, Енн?

- Із цих оповідань. Вони убивчі, як сказала б Філ, - у багатьох розуміннях, бо тут геть усі персонажі вмирають. А які в нас були дивовижні героїні... і як ми їх одягали! Шовк, єдваб, оксамит, мережива й коштовності - іншого во-ни не носили. Ось оповідання Джейн Ендрюс, тут героїня спить у розкішній білій єдвабній нічній сорочці, розшитій дрібними перлами.

- Продовжуй, - мовила Стелла. - Я вже відчуваю, що жити варто, доки маєш із чого посміятися.

- Ось моє оповідання. Героїня розважається на балу, «уся з ніг Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница до голови мерехтлива в діамантах найчистішої води». Та що важить пишна сукня чи врода? «І слави стеж-кою ми зійдемо в могилу» Усі вони мусили померти - чи то від рук убивці, чи то від розбитого серця. Порятунку для них не існувало.

- Дай мені почитати якісь із тих оповідань.

- Ось мій шедевр. Завваж, яка весела в нього назва - «Мої могили». Я пролила немалу кварту сліз, доки писала, а дівчата - цілі галони, доки слухали. Мати Джейн Ендрюс дуже її сварила, що мусила того тижня прати стільки но-совичків. Це моторошна історія мандрів дружини пастора методистської церкви. Я зробила Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница героїню методисткою, бо за сюжетом вона повинна була мандрувати Вона ховала одного зі своїх дітей у кожнім місці, де жила. їх було дев’ятеро, і їхні могили були розкидані по всій країні, від Ньюфаундленду до Ванкувера. Я описала всіх дітей, останні миті їхнього життя, і детально змалювала їхні надгробки й епітафії. Спершу я хотіла убити всіх дев’ятьох, та коли позбулася восьми, моя фантазія щодо жахіть вичерпалася, і я дозволила останньому лишитися жити калікою.

Доки Стелла читала «Мої могили», сміхом пересипаючи трагічні епізоди, а Смалько спав блаженним сном кота- гульвіси опісля нічних походеньок, скрутившись клубочком на оповіданні Джейн Ендрюс про юну Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница п’ятнадцятилітню кра-суню, що пішла працювати сестрою-жалібницею в колонію для прокажених і врешті-решт сама померла від цієї страхітливої недуги, Енн переглядала інші рукописи, і в пам’яті її зринали давні ейвонлійські дні. Як весело було їм із дівчатами сидіти попід ялинами чи серед папоротей коло струмка, і писати свої історії! І як верталися до неї, поки вона читала, сонячне тепло й радість тих давноминулих літ! «Ані препишна Греція, ані могутній Рим» не могли породити на світ такого дива, як ці кумедні слізні оповідання літературного клубу. Поміж рукописів Енн знайшла й клапоть цупкого паперу. Сірі очі її сяйнули Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница сміхом, коли вона пригадала собі час і місце написання цього твору. То була замальовка, що її вона склала, провалившись у дах сарайчика на обійсті панянок Копп на дорозі Торі.

Енн проглянула замальовку, тоді перечитала її пильніше. То був невеличкий діалог між айстрами, духмяним го-рошком, дикими канарками на кущі бузку та духом-охорон- цем саду. Дочитавши, юна завмерла на підлозі, втупившись у простір перед собою, а коли Стелла вийшла з кімнати - розрівняла пожмаканий аркуш.

- Так я й зроблю, - рішуче мовила Енн.

ВІЗИТ ГАРДНЕРІВ

- Ось лист з індійським штемпелем для вас, тітонько Джимсі, - повідомила Філ. - Три для Стелли, два для Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница Пріс і оцей дивовижно пухкий - для мене від Джо. А для тебе нічого, Енн, - хіба що якийсь рекламний проспект.

Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 2 | Нарушение авторских прав


documentakxafpx.html
documentakxanaf.html
documentakxaukn.html
documentakxbbuv.html
documentakxbjfd.html
Документ Переклад з англійської Анни Вовченко 12 страница